Зрозумілий інпут, що стверджував Крашен і що кажуть цифри

Що таке зрозумілий інпут у теорії Крашена

Зрозумілий інпут (comprehensible input) це мова, яку ти розумієш на слух або під час читання, хоча сам поки так сказати не зміг би. Ідея належить американському лінгвісту Стівену Крашену, який виклав її 1982 року в книжці Principles and Practice in Second Language Acquisition. Відтоді вона сильно вплинула на викладання мов.

Крашен ділив володіння мовою на дві частини. Вивчення, у його термінах, це усвідомлене знання про мову: правила, які можна переказати і за якими можна себе перевірити. Засвоєння це неусвідомлена здатність розуміти й говорити, не думаючи про правила, і саме засвоєння, за Крашеном, веде до вільного мовлення.

Як же відбувається засвоєння? Відповіддю стала гіпотеза інпуту. Якщо твій теперішній рівень i, то на наступний щабель, який Крашен позначив як i+1, ти переходиш, коли розумієш повідомлення, де він уже є. Умова одна: увага має бути на змісті, а не на формі. Нове ти розумієш завдяки контексту, знанням про світ і всім знайомим словам навколо.

Дві деталі легко пропустити. Крашен називав зрозумілий інпут необхідною, але недостатньою умовою, тобто ніколи не стверджував, що справа лише в ньому. А ще він вважав, що говоріння не можна навчити напряму: мовлення з'являється з часом, коли людина зрозуміла досить, і спочатку воно зазвичай з помилками.

Це перевертало звичний порядок уроку. Вчителі довго давали спершу структури, а потім просили ними користуватися. Крашен запропонував навпаки: спершу йти за змістом, а структури підхоплювати дорогою. Багато що в сьогоднішньому вивченні мов через зрозумілий інпут, від адаптованих книжок до уроків на історіях, виросло з цієї перестановки.

З чим сперечаються критики

Ідеї Крашена сподобалися вчителям швидше, ніж переконали дослідників, і критику варто знати, бо вона змінює те, як цими ідеями користуватися. Головне заперечення в тому, що теорію важко перевірити. Баррі Маклафлін 1987 року писав, що ніхто не вміє виміряти рівень i в конкретної людини, не кажучи вже про те, щоб точно визначити i+1. Тому гіпотеза майже не дає передбачень, які експеримент міг би спростувати.

Друге заперечення прийшло з Канади. Мерріл Свейн досліджувала дітей у франкомовних програмах занурення: вони роками навчалися французькою і отримали величезну кількість зрозумілого інпуту. Французьку вони розуміли дуже добре, але їхнє усне й писемне мовлення все одно помітно відрізнялося від мовлення однолітків-носіїв.

Свейн 1985 року дійшла висновку, що самого інпуту не вистачило. Учням рідко доводилося говорити французькою точно, адже вчителі й так їх розуміли. На думку Свейн, коли тебе підштовхують говорити й писати правильно, ти помічаєш прогалини, які під час слухання легко проминути. Цю ідею назвали гіпотезою аутпуту, і її зазвичай вважають доповненням до ідеї Крашена, а не заміною.

У вихідній теорії є й практична прогалина. Вона каже, що інпут має бути зрозумілим, але не каже, яку частку треба розуміти, щоб засвоєння відбувалося. На це питання знайшлася досить точна відповідь, і прийшла вона з досліджень читання, а не від самого Крашена.

Водночас зрозуміло, чому ідея прижилася. Вона збігається з досвідом багатьох, хто підтягнув англійську з фільмів, ігор і форумів задовго до того, як зміг назвати бодай один час дієслова. А вчителям вона дає ясне правило для уроків. Суперечка не про те, чи важливо розуміти, а про те, чи досить самого розуміння.

Тож чесний висновок скромніший за гасла. Багато розуміти живу мову явно необхідно, і ніхто всерйоз не пропонує вчити мову без цього. А от сильніше твердження, що інпуту досить і що граматика та розмовна практика це змарнований час, докази не підтримують.

Скільки слів у тексті треба знати

Ху і Нейшн (2000) перевірили, що означає «зрозумілий» у цифрах. Вони давали студентам один і той самий художній текст у варіантах, де знайомі 80%, 90%, 95% або 100% слів. Решту слів замінювали такими, яких читачі знати не могли, а розуміння перевіряли двома способами.

За 80% ніхто не зрозумів текст досить добре за жодною з перевірок. За 90% і 95% дехто впорався, але більшість усе одно ні. З цих даних автори зробили висновок, що для читання художнього тексту без допомоги треба знати близько 98% слів, тобто незнайомим може бути одне слово з п'ятдесяти.

Share of known words in the text and adequate comprehension. Hu & Nation, 2000.

Цей поріг каже про i+1 неприємну річ. Плюс один має бути зовсім маленьким, адже сторінка, де нове кожне п'яте слово, вже не зрозумілий інпут, хоч як допомагав би контекст. Вона перетворюється на головоломку, яку розв'язуєш зі словником, а розв'язування головоломок і є те усвідомлене вивчення, яке Крашен відокремлював від засвоєння.

Той самий поріг пояснює, чому звичайні тексти для початківця недоступні. Девіс (2005) з'ясував, що 1000 найчастіших іспанських лем покривають 76% нонфікшну, 79,6% художніх текстів і 87,8% мовлення. Отже, людина, яка знає саме ці слова, на звичайній статті опиняється нижче позначки 80%, де всі читачі Ху і Нейшна не впоралися.

Навіть 3000 слів дають лише 88,2% нонфікшну і 94% мовлення. Нейшн (2006) оцінив, що 98% англійського тексту потребують 8000–9000 словникових родин, тож газета для носіїв ще довго лишається поза межами зрозумілого. Більша частина роботи з пошуку зрозумілого інпуту насправді зводиться до того, щоб знайти або зробити тексти під невеликий словниковий запас.

Де знайти зрозумілий інпут іспанською для свого рівня

Коли шукаєш зрозумілий інпут іспанською, корисне питання ніколи не звучить як «чи автентичне це джерело» або «чи легке воно взагалі». Питання в тому, чи знаєш ти в ньому приблизно 49 слів із 50, а це цілком залежить від твого рівня.

Для будь-якої сторінки є швидка перевірка. Візьми уривок приблизно на 250 слів, це десь сторінка кишенькової книжки, і порахуй незнайомі слова. Якщо їх п'ять або менше, ти біля 98% і можеш читати заради змісту. Якщо двадцять і більше, ти на 92% або нижче, де більшість губить нитку і тягнеться до словника.

На початку цей тест проходить дуже мало справжньої іспанської, тому й існують адаптовані книжки, дитячі книжки і повільні подкасти для тих, хто вчить мову. Їх навмисно пишуть невеликим словником, і найкращі з них зазначають свій рівень. Допомагають і відео зі зрозумілим сюжетом, бо картинка дає контекст, за яким нові слова можна вгадати.

Рівні важливі, бо важливий порядок слів. В іспанському словнику NativeLingo ventana, «вікно», належить до A2 і стоїть на 1140-му місці, а risa, «сміх», належить до B2 і стоїть на 4014-му. Для людини на A2 сторінка з ventana буде зрозумілим інпутом, а сторінка, повна слів на кшталт risa, здебільшого шумом.

Слухання тут має перевагу, яка багатьох дивує. Мовлення значно частіше повторює невеликий набір слів, ніж письмовий текст, тому та сама тисяча лем покриває 87,8% усної іспанської проти 76% нонфікшну. Повільна розмова чи подкаст для тих, хто вчить мову, стає зрозумілим раніше за газету, хоча спершу слухати важче, адже на слові не зупинишся.

Що більший словниковий запас, то ширше коло зрозумілих матеріалів, спершу повільно, потім швидше. Біля трьох тисяч слів звичайне мовлення стає помітно легше розуміти. Далі починають працювати подкасти і серіали для носіїв, особливо на теми, які ти добре знаєш рідною мовою.

Як NativeLingo зберігає читання зрозумілим

NativeLingo підходить до завдання з іншого боку. Замість того щоб шукати іспанські тексти під твій рівень, він бере сторінки, які ти й так читаєш українською, і замінює на іспанські приблизно одне слово зі ста. Жорстка стеля два слова зі ста на сторінці і 5% в одному абзаці. Решту сторінки ти розумієш повністю, тож лишаєшся помітно вище позначки 98%.

У термінах Крашена підмінене слово це крихітний i+1 усередині інпуту, зрозумілого в усьому іншому. Речення навколо робить те, що й має робити контекст, і значення зазвичай вгадуєш ще до того, як наведеш на слово, щоб перевірити.

Форма слова важить не менше за саме слово. Зрозумілий інпут має показувати, як мова влаштована насправді. Підміна, яка ставить словникову форму туди, де потрібна множина, тихо вчить неправильної граматики. Якщо на сторінці написано «я відчинив обидва вікна», NativeLingo поставить ventanas, а не ventana. Число, час і рід він узгоджує з реченням, а якщо потрібної форми немає в таблицях, лишає словникову і нічого не вигадує.

Чому б не підміняти більше? Бо цифри Ху і Нейшна працюють в обидва боки. Сторінка, де іспанське кожне п'яте слово, опинилася б на позначці 80%, де оповідання не зрозумів ніхто, і ти перестав би читати заради змісту й почав розшифровувати. Одне слово зі ста досить рідкісне, щоб його помітити, а сторінка лишається досить легкою, щоб читати далі.

Підміни до того ж ідуть за твоїм рівнем. Після трихвилинного тесту з 12 питань NativeLingo бере слова з твоєї смуги частотного списку. Те саме слово з'являється не частіше разу на сторінці і двох разів на день. Такі рознесені зустрічі узгоджуються з тим, що радять дослідження пам'яті, і не дають одному слову захопити твоє читання.

Цей підхід має і чітку межу. Ти читаєш українською, тому іспанська приходить окремими словами та їхніми формами, а не цілими іспанськими реченнями. Це спосіб набрати словник для майбутнього інпуту, ті самі слова, які піднімуть твоє іспанське читання вище 98%. Слухати й читати саму іспанську він не замінює.

Чого сам інпут не зробить

Навіть там, де інпут сильний, одне знання він будує швидше за інше. Пеллісер-Санчес і Шмітт (2010) провели студентів через цілий роман і з'ясували, що після десяти й більше зустрічей читачі впізнавали значення 84% слів. Пригадати значення самі вони могли лише для 55%, тобто читання навчило їх упізнавати слова задовго до того, як вони змогли їх уживати.

До того ж для окремого слова інпут працює повільно. Вебб (2007) виявив, що помітний приріст починається приблизно з десяти зустрічей. А слово зі смуги B1 чи B2 може траплятися в твоєму читанні лише зрідка. Чекати десяти природних зустрічей із кожним корисним словом довелося б роками, тому більшість пришвидшує справу свідомим повторенням.

Щоб від упізнавання перейти до пригадування, потрібне видобування, тобто дістати слово з пам'яті, а не побачити його ще раз. Карпік і Рьодігер (2008) показали, наскільки це важливо. Через тиждень студенти, які далі себе перевіряли, пам'ятали близько 80% слів, а ті, кого перестали перевіряти і хто лише вчив, 36% і 33%.

Тому NativeLingo доповнює підміни коротким щоденним повторенням, де іспанське слово треба вписати, а наступне повторення призначає FSRS. Підміни лишаються безкоштовними, а повторення працюють 7 днів пробного періоду і далі потребують Pro.

Друга прогалина стосується мовлення, і тут висновки Свейн досі чинні. Якщо багато слухати й читати, говорити стане легше. І все ж саме спроба сказати щось іспанською і бути зрозумілим, чи ні, показує, яких форм ти ще не опанував. Цю частину закриває викладач, курс або терплячий друг, і жодне розширення їх не замінить.

Ці обмеження не роблять інпут менш важливим. Вони означають, що години розуміння іспанської працюють краще, коли щось перетворює зрозуміле на те, що ти можеш сказати. Зазвичай це активне пригадування і справжні розмови.

Якщо скласти все разом, практична версія ідеї Крашена досить скромна. Проводь багато часу з іспанською, яку розумієш майже повністю, і тримай частку незнайомого біля одного слова з п'ятдесяти. Повторюй нові слова активно і починай говорити, щойно з'явиться що сказати.

Питання